З метою консолідації та формування історичної свідомості Українського народу, збереження національної пам’яті та належного відзначення і вшанування пам’ятних дат і ювілеїв, Верховна Рада України постановляє: «Рекомендувати Міністерству культури та інформаційної політики України забезпечити організацію у закладах культури тематичних виставок, експозицій та інших заходів, присвячених пам’ятним датам і ювілеям 2024-2025 років» (21 грудня 2023 року
№ 3536-IX).

4 – 22 березня 2024 року у читальній залі ДНТБ

проходитиме тематична виставка видань з фонду Бібліотеки,

присвячена Тарасу Григоровичу Шевченку

Борітеся – поборете!

Вам Бог помагає!

За вас правда,

за вас слава

І воля святая!

9.03.1814 – 10.03.1861

До 210-річчя із дня народження

В експозиції: книжкові видання (монографія, збірники наукових праць, довідково-енциклопедичні видання), наукова періодика та автореферати дисертацій про життя та творчість українського генія.

Сьогодні Україна і весь світ відзначають 210 річницю із дня народження Тараса Григоровича Шевченка. Відомого українського поета, класика, який все своє життя любив Україну як ніхто інший, прожив 47 років буремного життя.

…І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люде на землі.

За життя він написав 237 віршів та поем, із них 235 українською та 2 російською мовами, а також 11 прозових творів, з них – 9 повістей. Т. Шевченко належить до когорти митців, чия творчість з плином часу не втрачає своєї актуальності. Це пророк, який зображуючи минуле та сучасність, дивиться у майбутнє. Нині, коли вирішується подальша доля держави, як ніколи важливими стають шевченківські заклики до боротьби. Слово уславленого митця органічно вплітається в сучасний воєнний фольклор, утворюючи нерозривну синтезовану єдність. А українські кобзарі стають носіями ідей національного пророка, сприяючи все більшому пробудженню бойового духу наших воїнів. У воєнний період “Кобзар” – збірка творів Шевченка, яка вийшла у 1840 році і містила вісім творів: “Думи мої…”, “Перебендя”, “Катерина”, “Тополя”, “Думка”, “До Основ’яненка”, “Іван Підкова”, “Тарасова ніч”; 1841 року вийшов альманах “Ластівка” із п’ятьма творами Шевченка: баладою “Причинна”, поезіями “Вітре буйний”, “На вічну пам’ять Котляревському”, “Тече вода в синє море…”, першим розділом поеми “Гайдамаки” – “Галайда” і набуває особливого значення та постає яскравим історичним документом епохи.

Крім поетичних публікацій до наших днів дійшли 835 художніх робіт Шевченка: картини, гравюри на металі й дереві. Ще 278 робіт вважаються втраченими. Одна з найвідоміших картин Шевченка – “Катерина”, яку він написав у 1842 році.

У березні 1845 р. Т. Шевченко закінчив навчання в Академії мистецтв, йому було присвоєно звання “некласного художника”. І вже у квітні того ж року Шевченко приїздить в Україну, щоб постійно тут жити і працювати. 22 квітня поет прибув у Київ, де зустрівся із Максимовичем.

У квітні 1846 року поет пристав до Кирило-Мефодіївського братства – таємного товариства, заснованого з ініціативи М. Костомарова. У січні 1847 побував у Борзні, Оленівці. У березні жив у Седневі у А. Лизогуба. Наприкінці березня почались арешти членів Кирило-Мефодіївського товариства. Т. Шевченка заарештували 5 квітня 1847 року на дніпровській переправі, коли він повертався до Києва, та відібрали збірку “Три літа”, відправили до Петербургу й ув’язнили в казематі. Заслали в солдати до Оренбурга. Деяке полегшення становища Шевченка настало навесні 1848 унаслідок включення його до складу Аральської експедиції. У квітні 1850 Шевченка вдруге заарештовано і, після піврічного ув’язнення, запроторено в Новопетровський береговий форт. 2 серпня 1857 – поета було звільнено з заслання. Навесні 1858 поет прибув до Петербургу. А влітку 1859 року повернувся в Україну, якої вже 12 років не бачив.

До останніх днів свого життя поет перебував під таємним поліційним наглядом. 15 липня поблизу с. Прохорівки його заарештували, звинувативши у блюзнірстві. Згодом поета звільнили, але наказали виїхати до Петербургу. 7 вересня 1859 року він прибув до Петербургу. На початку 1860 року вийшов друком “Кобзар”, двома накладами вийшов альманах “Хата” із дев’ятьма новими поезіями Шевченка, об’єднаними під редакційною назвою “Кобзарський гостинець”. У журналі “Народное чтение”, як лист до його редактора, опубліковано автобіографію поета.

Незважаючи на фізичне знесилення внаслідок заслання, поетичні сили Шевченка були невичерпні. 2 вересня 1860 р. Рада Академії мистецтв ухвалила надати Шевченкові звання академіка гравірування. 1861 року Шевченко видав підручник для недільних шкіл, назвавши його “Букварь южнорусский”. Поет дбав про поширення освіти серед народу.

На початку 1861 року поет почував себе дедалі гірше.

10 березня 1861 року о 5 годині 30 хвилин ранку помер Тарас Григорович Шевченко. Над домовиною Шевченка в Академії мистецтв виголошено промови українською, російською та польською мовами. Поховали поета спочатку на Смоленському кладовищі в Петербурзі. 26 квітня 1861 року домовину із тілом поета поїздом повезли до Москви. На Україну труну везли кіньми. До Києва прах Шевченка привезли 6 травня увечері, а наступного дня його перенесли на пароплав “Кременчуг”. 8 травня пароплав прибув до Канева, й тут, на Чернечій (тепер Тарасова) горі, поета поховали. Над ним насипали високу могилу, вона стала священним місцем для українського та інших народів світу.

Шанують пам’ять Т. Шевченка в Україні та в усьому світі. Поезію Тараса Шевченка перекладено більш ніж ста мовами світу. Один із 300 кратерів Меркурія отримав ім’я Тараса Григоровича. Діаметр кратера Т. Г. Шевченко – 137 кілометрів.

Увіковічено його образ у численних спогадах, пам’ятниках, меморіальних дошках та знаках, культурних та освітніх закладах, музеях, преміях, нагородах у нумізматиці, філателії, художній літературі, дослідженнях життя і творчості, виданнях творів, фільмах, театрах, опері та музиці, народно-словесній та музичній творчості, народно-декоративному мистецтві, товариствах та закладах за межами України, живописі, літографії, посмертних масках і портретах, геральдиці, плакатах, графіті, логотипах, значках та ін.