ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ ЦЕНТР

Насамперед впадає в око, що скальковані відповідники *несуча частота, *несуча балка звучать не дуже зугарно й породжують хибні асоціації із собаками – а отже, є невдалими термінами за ознакою суттєвості. 

Варто пам’ятати, що термін – це не просто лексична одиниця певної зовнішньої та внутрішньої форми, а засіб позначення певного поняття. Тому в термінологічному перекладі звертаємо увагу насамперед на саме поняття, позначуване терміном. Оскільки термін тяжіє до узагальненого позначення поняття, то дієприкметники – які позначають дію в її розвитку – вживаються в термінологічному значенні відносно рідко. У зазначених прикладах російська дієприкметникова форма несущая ад’єктивувалася, тобто перейшла в прикметник – а отже, перекладати її слід українським прикметником. До того ж у другому випадку балка нічого нікуди не несе, а лише тримає на собі вагу. 

Отже, рекомендовані варіанти перекладу такі: 

несущая частота – носійна частота, частота-носій, носійка; 

несущая балка – тримка балка. 

Такі форми подає «Тлумачний словник із фізики», який має гриф Міністерства освіти і науки України і, відповідно до Розпорядження Президії НАН України № 161 від 12.03.2013, міститься в переліку нормативних словників української мови. 

Літ.: Вакуленко М. О. Українська термінологія: комплексний лінгвістичний аналіз : [монографія]. Івано-Франківськ : Фоліант. 2015. 361 с., іл.; Вакуленко М. О., Вакуленко О. В. Тлумачний словник із фізики : [6644 статті]. К. : Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2008. 767 с.; Вакуленко М. О., Вакуленко О. В. Словник фізичних термінів-синонімів. Київ : ВПЦ «Київський університет», 2017. 191 с. 

У російській мові запозичення фрикционная передача виникло внаслідок того, що з питомого російського слова трение неможливо утворити достатньо милозвучний похідний прикметник. Утім, цей інтернаціоналізм має небажані асоціації з фізіологічним процесом, що робить його невдалим за ознакою суттєвості. 

Український відповідник тертя зазначеної дериваційної вади не має. З огляду на це рекомендуємо вживати не російську кальку, а варіант тертьова передача. 

Літ.: Вакуленко М. О. Українська термінологія: комплексний лінгвістичний аналіз : [монографія]. Івано-Франківськ : Фоліант. 2015. 361 с., іл.; Лотте Д. С. Вопросы заимствования и упорядочения иноязычных терминов и терминоэлементов. М. : Наука, 1982. 150 с. 

У сучасній українській мові немає усталеного вживання якогось певного варіанта на позначення цього поняття. 

Варіант *датчик є калькою з російської мови й суперечить нормам українського словотворення, де суфікс –чик є рідковживаним. Отже, він невдалий за ознакою органічності. 

Варіант *давач виник шляхом необґрунтованого застосування того самого суфіксального механізму, за яким утворено й термін передавач (рос. передатчик). Статистичний метод показує, що суфікс –ач /-яч є частовживаним термінотвірним елементом: передавач, приймач, подавач, змішувач, повторювач, тягач, виділяч тощо. А з порівняльного та компонентного аналізу (елементи аналітичного методу) бачимо, що цей суфікс притаманний активному виконавцю (актанту) дії, позначуваної основою: передавач передає, приймач приймає, змішувач змішує тощо. Водночас терміни датчик давления, датчик тока, датчик перенапряжений і т.ін. позначають пристрій, який лише фіксує величину тиску, струму чи наявність перенапруги, але зовсім не зумовлює, не задає, не генерує їх. Своєю чергою, поширений суфікс –ник позначає співвіднесеність з поняттям, вираженим основою, і є нейтральним щодо актантності – золотник, качатник, квітник, кутник, літник, маятник, поворотник, прикметник, супутник, цитатник тощо. 

Відповідно до ознак вдалого терміна варіант давач є неточним (оскільки семантично відповідає активному виконавцю дії), породжує хибні асоціації щодо актантності, а також порушує вимогу системності. Він також недостатньо гнучкий щодо творення похідних прикметників (*давачевий). З іншого боку, варіант датник не має таких недоліків і трохи поступається лише за ознакою стислості (шість літер проти п’яти). Таким чином, варіант давач порушує чотири вимоги до вдалого терміна (серед яких є найважливіші – точність і суттєвість). 

Отже, рекомендуємо вживати форму датник. 

Цю форму подає «Тлумачний словник із фізики», який має гриф Міністерства освіти і науки України і, відповідно до Розпорядження Президії НАН України № 161 від 12.03.2013, міститься в переліку нормативних словників української мови. 

Літ.: Вакуленко М. О. Українська термінологія: комплексний лінгвістичний аналіз : [монографія]. Івано-Франківськ : Фоліант. 2015. 361 с., іл.; Вакуленко М. О., Вакуленко О. В. Тлумачний словник із фізики : [6644 статті]. К. : Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2008. 767 с.; Vakulenko, Maksym. 2018. From Terminology-Vocabulary to Terminology-Science: A Ukrainian Trend. Beau Bassin : LAP. 120 p. 

У російській мові цей термін має два основні значення, які й зумовлюють різні варіанти його перекладу на українську мову залежно від контексту. 

Вимір (англ. dimension) – це просторовий аспект існування об’єкта: тривимірний простір, він живе в іншому вимірі.  

Вимірювання (англ. measurement, determination, measuring (operation), measure, metering, sizing, sensing, test, mensuration, ga(u)ging) – процес визначення величини чи інтенсивності чого-небудь: вимірювання швидкості, похибка вимірювання, методи вимірювання. 

Таке трактування подає «Тлумачний словник із фізики», який має гриф Міністерства освіти і науки України і, відповідно до Розпорядження Президії НАН України № 161 від 12.03.2013, міститься в переліку нормативних словників української мови. 

Літ.: Вакуленко М. О. Українська термінологія: комплексний лінгвістичний аналіз : [монографія]. Івано-Франківськ : Фоліант. 2015. 361 с., іл.; Вакуленко М. О., Вакуленко О. В. Тлумачний словник із фізики : [6644 статті]. К. : Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2008. 767 с. 

Російське слово неопределённый вживається у двох основних значеннях: 1. ‘який не має делімітаційних знаків’, 2. ‘нез’ясований, невиміряний’. Отже, інтеграл, у якого межі інтегрування не позначено, – неозначений. Це – основне, термінологічне значення. Своєю чергою, інтеграл (означений або неозначений), який іще не взято, не пораховано, можна назвати невизначеним. 

Літ.: Вакуленко М. О. Українська термінологія: комплексний лінгвістичний аналіз : [монографія]. Івано-Франківськ : Фоліант. 2015. 361 с., іл. 

Англійський (а також німецький) звук [h] фахівці-фонетисти класифікують як глухий апроксимант, або ж вокоїд, артикуляція якого розподілена по значній довжині мовленнєвого тракту. Тому, з одного боку, глухий характер цього звука (що на сьогодні не є предметом дискусій серед фонетистів) свідчить про те, що найближчим акустичним відповідником з пари українських звуків [х] і [г] є перший. 

З другого боку, за місцем артикуляції [h] нібито ближчий до гортанного [г], ніж до задньоязикового [х]. Але значна розкритість мовленнєвого тракту під час фонації [h] робить цей звук малочутливим до умовного місця зближення артикуляторів (які в цьому випадку не змикаються). За цих умов переважним місцем утворення турбулентного шуму є заднє піднебіння, де мовленнєвий тракт має згин. Саме в цьому місці артикулюється український звук [х]. 

Але найголовніше в артикуляції цих звуків полягає в іншому. Перед голосними українські приголосні звуки набувають дзвінких гортанних післяпридихів, які слугують своєрідним перехідним елементом до наступного приголосного. Оскільки англійська та німецька фонема /h/ виникає лише перед голосними, то коректно порівнювати звуки у відповідних позиціях – перед голосним. Таким чином, у позиції перед голосним українська фонема /х/ реалізується в післяпридиховому алофоні, що додатково зближує відповідний звук з англійським і німецьким [h].

Отже, і за артикуляційними характеристиками англійський [h] близький до українського [х]. 

Ця відносна фонетична близькість і зумовлює тенденцію до передачі англійської «h» українською «х». Наприклад, у 1935 році Юрій Смолич ужив слово «хавбек» з «х» на місці «h» – хоча чинний на той час правопис вимагав тільки «г». Згодом, з інтенсифікацією мовних контактів, кількість слів з «х» на місці «h» дедалі зростала: хуліган, ноу-хау, хакер, ховер, хіт, хотдог, хіпстер, хілер, хелпер тощо. Це вказує на тенденцію передавати англійську /h/ українською /х/. І ця тенденція, як ми бачили вище, має вагомі фонетичні підстави. Вона узгоджується також і з більш загальною світовою тенденцією надавати перевагу комбінаціям звуків, які мають більший акустичний контраст (це, зокрема, поєднання глухого [х] з наступним приголосним). Згадану тенденцію відображено й у чинному правописі, але надто недостатньою мірою. 

Як слушно зауважив Юрій Шевельов, «правопис не повинен воювати з мовою і накидати їй те, що їй чуже». 

Тому в нових запозиченнях варто дотримуватися правила «х», за яким англійський звук [h] передаємо на письмі літерою «х»: Хокінг, Хаммер, Хілл тощо. Відповідні терміни є вдалими за ознакою органічності. 

Водночас не варто змінювати традиційне написання давно засвоєних прізвищ і відповідних термінів: стала Холла (а не *стала Гола – що породжує хибні асоціації), телескоп Хаббла, але рівняння Гамільтона, гамільтоніан, закон Гука тощо. 

Такі форми подає «Тлумачний словник із фізики», який має гриф Міністерства освіти і науки України і, відповідно до Розпорядження Президії НАН України № 161 від 12.03.2013, міститься в переліку нормативних словників української мови. 

Літ.: Вакуленко М. О. Українська термінологія: комплексний лінгвістичний аналіз : [монографія]. Івано-Франківськ : Фоліант. 2015. 361 с., іл.; Вакуленко М. О., Вакуленко О. В. Тлумачний словник із фізики : [6644 статті]. К. : Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2008. 767 с.; Українська мова : енциклопедія / [редкол.: В. М. Русанівський (співголова), О. О. Тараненко (співголова), М. П. Зяблюк та ін.]. К. : Видво «Укр. енцикл.» ім. М. П. Бажана, 2004. 824 с. : іл.; Шевельов Ю. Вибрані праці : у 2 кн. Кн. І : Мовознавство / упоряд. Л. Масенко. К. : Вид. дім «КМ Академія», 2008. 583 с.; Boase-Beier, J. and Ken Lodge. The German language : a linguistic introduction. Oxford : Blackwell Publishing, 2003. 254 p.; Kawasaki, Haruko. 1982. An Acoustical Basis for Universal Constraints on Sound Sequences (doctoral dissertation).University of California, Berkeley; Stevens K. N. Acoustic Phonetics. Cambridge, Mass. : MIT Press, 1998. 607 p.; Vakulenko, Maksym. 2015. “Borrowings in Ukrainian: Etymological, Semantic, and Orthographic Issues.” Slavia, Praha, sešit 1: 1-24.

У кожній національній терміносистемі неминуче виникають одиниці, які відбивають специфічні риси мови-продуцента й відтак для будь-якої іншої мови є екзотизмами. І клас таких слів значно ширший, ніж мінералогічна чи навіть національна терміносистема. До екзотизмів варто віднести також більшість українських власних назв (з назвами вулиць включно), а також загальні назви, що позначають специфічні українські поняття: вареники, Київський торт, петриківський розпис, сопілка, козак, колядка, Євромайдан тощо. 

У таких випадках спосіб передачі слова-оригінала повинен забезпечувати якнайточніше відтворення його графічного вигляду. Для мов, які базуються на латинському письмі, таким методом є орфографічна трансплантація – перенесення графічної форми слова в середовище мови-реципієнта. Таким чином, наприклад, в англійських текстах виникають слова, записані відповідно до норм іншої мови: Hercules Poirot, Guadalajara, Jena, Czech, Sarajevo, Ljuibljana тощо. Якщо ж мова-продуцент базується не на латинському письмі, орфографічній трансплантації передує транслітерація на латиницю: Hiroshima, Iraq, Haifa і под. Наукова транслітерація задовольняє важливу вимогу взаємної однозначності вихідних і транслітерованих графем, що забезпечує еквівалентність різних форм запису. Як наслідок, транслітерація не передбачає – і не повинна передбачати – «правильного» прочитання якоюсь іншою мовою (взагалі кажучи, така вимога є принципово недосяжною). 

З розвитком лінгвістичних технологій вимога взаємної однозначності набуває виняткового значення, навіть порівняно з традиційною потребою відтворювати національні графічні особливості. Міжнародні багатомовні бази даних і величезні текстові корпуси опрацьовують в автоматичному режимі – а для відновлення вихідної інформації потрібна повна еквівалентність текстів, представлених у різних правописних системах. Скрипти програмного забезпечення для опрацювання природної мови оперують з латинізованими записами, які також потребують такої еквівалентності. 

Водночас затверджена Постановою №55 Кабінету Міністрів України таблиця українсько-англійського транскодування порушує основну засаду транслітерації – взаємнооднозначну відповідність між знаками кирилиці й латиниці. Це призводить до нееквівалентності вихідного й латинізованого текстів і відтак унеможливлює відновлення вихідного запису. Наприклад, у такій системі Гальченко штучно «ототожнюється» з Галченком, Донка – з Донькою, Тронко – з Троньком, Банкова – з Баньковою, Паньківська – з Панківською, Польова – з Половою, Лялько – з Ліалком, Ліана – з Ляною, Маріан – із Мар’яном, Медіана – з Медяною, Тріас – із Трясом, Возіанов – із Возяновим, Гундеріан – із Гундеряном, Малюс – із Маліусом, Клаузіус – із Клаузюсом, Пії – з Пієм, Лар’їн – із Ларіним, Левитський – із Левицьким, Тоцька → з Тотською, Чернятський → з Черняцьким (див. http://ukrlit.org/). Знакову для нашої держави назву «Україна» (яка входить складовою частиною у велику кількість складених і похідних назв: готель «Україна», палац «Україна», стадіон «Україна», Український і под.) ця таблиця подає в російському написанні: Ukraina. Через це така система неприйнятна для латинізації зазначених одиниць. 

Для передачі українських термінів-екзонімів і термінів-епонімів латинографічними мовами рекомендуємо застосовувати взаємнооднозначну систему української латиниці, яку 16 листопада 2000 року схвалила Транслітераційна комісія, створена розпорядженням Президента НАН України Б. Патона і складена з фахівців Національної академії наук і Академії наук вищої школи України. Таким чином, українськіт → ukrajinsjkit, вернадськіт → vernadsjkit, василівський граніт → vasylivsjkyj ghranit; а також: Євромайдан → Jevromajdan, Київський торт → Kyjivsjkyj tort, лампа Пулюя → Puljuj lamp, рівняння Остроградського – Гаусса [Символ] Ostroghradsjkyj – Gauss equation тощо. 

Літ.: Вакуленко М. О. Українська термінологія: комплексний лінгвістичний аналіз : [монографія]. Івано-Франківськ : Фоліант. 2015. 361 с., іл.; Вакуленко М. О. Українська мінералогічна термінологія і номенклатура: проблеми розвитку та унормування. Мінерал. журн., 2018. Вип. 40, № 2. С. 86-90; Маслов Ю. С. Введение в языкознание. [6-е изд., стереотип.]. М. : Academia ; СПб. : Филол. фак. СПбГУ, 2007. 304 с.; Суперанская А. В. Теоретические основы практической транскрипции. М. : Наука, 1978. 284 с.; Vakulenko, Maksym O. 2015. «Practical transcription and transliteration: Eastern-Slavonic view.» Govor 32, 1: 35-56.