Телефон для довідок: (044) 521-93-52|gntb@gntb.gov.ua

Фахівці ДНТБ України проти маніпуляцій навколо наукометрії та Відкритого доступу до знань

.

3 травня 2019 р. на сайті «Правдошукач» опублікована стаття редактора цього ресурсу Юрія Шеляженка «Наукові публікації хижаків-комерсантів нищать науку – МОН» https://truth.in.ua/upublic/553/.

Оскільки автор цієї статті кілька разів маніпулює інформацією щодо наукометрії та про її вплив на поширення публікацій українських науковців у хижацьких виданнях, спеціалісти Державної науково-технічної бібліотеки вирішили підготувати коментар щодо деяких тез, які висловив автор.

  1. На початку статті автор зазначає, що «наукометрія є реєстрацією та вимірюванням продуктивності роботи науковців», а далі, як приклад, наводить систему оцінювання наукової діяльності Великої Британії. Проте наукометрія (анг. scientometrics – це галузь науки, що займається вимірювання та аналізом науки, техніки та інновацій) не підміняє оцінювання наукової діяльності (Research Assesment), хоч у багатьох країнах є її складовою. Головна складова системи оцінювання наукової діяльності, зазвичай, належить експертній оцінці.

Найпопулярніші в Україні наукометричні показники – Індекс Хірша, кількість публікацій та кількість цитувань, імпакт фактор журналів – критикуються наукометричною спільнотою у всьому світі. Проте, хоч ці метрики і включають у звітні форми та заявки на фінансування наукових проектів, фактичного впливу на розподіл фінансування наукових установ в Україні вони не мають.

  1. «… всесвітньо відомі наукометричні системи, які є комерційними та не гребують витискати прибутки…»

 Для того, щоб можна було обрахувати ті чи інші наукометричні показники, необхідно мати інформацію про статтю, яка цитується, та статті, які цитують. Ресурси, що мають інформацію про ці елементи, прийнято називати бази даних наукових цитувань (англ. Citation Index). В Україні для таких баз усталилась назва наукометричні бази даних (хоч це і не дуже коректно), автор у статті їх називає наукометричні (бібліометричні) системи. Укладання таких баз передбачає опрацювання пристатейних списків літератури. До недавнього часу, це було складною і дорогою процедурою і потребувало ручної обробки значних об’ємів інформації. Саме тому створення бази даних наукових цитувань дороге, і, відповідно, користувачі отримують доступ до неї за плату. Визнані у світі за якістю бази даних наукових цитувань – Web of Science (Clarivate Analytics) та Scopus (Elsevier). Саме дані із цих баз враховуються у головних світових рейтингах університетів (QS, Шанхайському). Таку довіру ці два ресурси заслужили, зокрема, завдяки жорсткому відбору журналів для індексування та регулярній процедурі перегляду та виключення видань, що порушують вимоги якості баз.

Проте це не єдині індекси наукових цитувань, що використовуються для наукометричних досліджень та оцінювання науковців. У багатьох країнах існують національні бази даних наукових цитувань (напр., Serbian Citation Index, Indian Citation Index, Korea Citation Index, Chinese Science Citation Database тощо). Також, із поширення Ініціативи за відкриті цитування (Initiative for Open Citations) та завдяки популярності DOI як ідентифікатора для публікацій з’явилася альтернатива для проведення наукометричних досліджень на основі відкрити даних.. Більше про можливості Crossref та сервісу Cited-by можна почитати у посібнику «Відкритий доступ до наукових цитувань». Звісно, для усіх цих ресурсів відкритим залишається питання якості видань. І практика показує, що тільки експертиза науковців в середині галузі може попередити поширення недоброчесних наукових практик.

  1. «…домагаючись привілейованого або монопольного становища шляхом лобіювання вигідних для себе політичних рішень».

Національна передплата Web of Science та Scopus розпочалася в Україні тільки у 2017 р., до цього доступ до ресурсів купували дуже незначна кількість установ. Вартість цієї передплати для України значно нижча, ніж ринкова ціна доступу до ресурсів цих компаній. Слід зауважити, що передплата доступу до самого індексу – далеко не основна стаття доходу власників ресурсів. Набагато дорожче коштують, наприклад, аналітичні надбудови InCites (Clarivate Analytics) та SciVal (Elsevier), які якраз і використовують управлінці для аналізу наукометричних показників. В Україні доступу до цих ресурсів не може дозволити собі жодна установа. Про те, що Elsevier найбільший у світів видавець наукових журналів, передплата повнотекстового доступу до яких коштує для університетів сотні тисяч доларів, взагалі не йдеться.

Найбільшу вигоду від постійного доступу до комерційних баз даних вигоду отримали якраз українські наукові установи та дослідники, які вперше легально змогли користуватися ресурсами для пошуку літератури, журналів для публікації, авторів для співпраці тощо. Також тепер українські дослідники мають  можливість користуватися даними баз даних для бібліо- та наукометричних досліджень. До цього серед ресурсів для вивчення були доступні тільки відкриті (наприклад, Google Scholar), що дуже впливало на якість результатів та було однією із причин упередженого ставлення до наукометристів в Україні серед науковців із інших галузей.

  1. «…фактом стало те, що у 2018 році семінари з наукометрії в Міносвіти та Державній науково-технічній бібліотеці України проводили Олександр Кузнєцов та Олексій Скалабан з російського Некомерційного партнерства “Національний електронно-інформаційний консорціум”, які брали участь також у пропагандистських заходах окупаційної влади Криму.»

 Мається на увазі круглий стіл «Теоретичні та прикладні аспекти порівняльного аналізу діяльності дослідників, наукових установ і країн», організаторами якого були Міністерство освіти і науки України, Державна науково-технічна бібліотека України та компанія Ельзевір. Серед доповідачів у круглому столі брали участь Домінік Антонович (доцент кафедри соціології, Університет Ніколауса Коперника, член Комітету з оцінки наукових підрозділів, радник Міністра науки і вищої освіти Польщі), Коен ван дер Кроут (регіональний директор Ельзевір) тощо. Заявлений у програмі виступ Олександра Кузнєцова скасували. Щодо Олексія Скалабана, то на посаді директора Наукової бібліотеки Білоруського національного технічного університету, яку обіймав до 2017 р., він неодноразово брав участь українських бібліотечних конференціях та підтверджених фактів порушення кордону України не мав.

  1. «В таких складних умовах викладачі та науковці нерідко шукають прості шляхи на зразок публікацій за гроші».

 Зростання публікацій українських науковців у хижацьких виданнях пов’язана не з фінансуванням наукових проектів, а із вимогами до опублікування результатів дисертацій здобуття ступенів доктора і кандидата наук. У Наказі № 1112 від 17.10.2012 з’явилася вимога про одну обов’язкову публікацію в іноземному журналі. Вимог до якості журналу цей наказ не визначав, тому відповідальність визначати якість поданих дисертантом публікацій негласно була покладена на ради із захисту. Саме відсутність якісної експертизи в середині самих галузей та традиції наукової критики призвели до того, що у деяких галузях української науки стали переважати публікації у неякісних журналах, в тому числі хижаках.

  1. «інші журнали просто заробляють на відносно чесній процедурі платного рецензування та публікації статей».

Існує дві найпопулярніші бізнес-моделі видання наукових журналів: традиційна (журнал поширюється за передплатою, автори не платять за публікацію) та відкритого доступу (читачі не сплачують за доступ, плата береться із авторів). Гібридні журнали пропонують авторам опублікувати статтю у відкритому доступі за умови сплати Article Proceeding Charge. Якщо ж автори не користуються цією опцією, стаття залишається у платному доступі для читачів. Обов’язковою умовою для журналу відкритого доступу та гібридного видання є те, що плата із автора береться тільки за умови, що стаття пройшла процедуру рецензування та погоджена до друку.

  1. «ми спостерігаємо симбіоз великих хижаків з меншими хижаками-прилипалами, які допомагають пристосовуватися до монополістичного диктату і пом’якшувати його суворість».

Хижацькі журнали – це видання, зазвичай, відкритого доступу, що імітують процес рецензування та мають на меті заробити гроші із авторів просто за факт публікації. Набір критеріїв, за якими видавця можна віднести до хижацьких, запропонував Джефрі Біл (Jeffrey Beall), який із 2008 по 2016 рр. укладав перелік хижацьких видавців, журналів та нечесних метрик, відомий як Beall’s List. Зараз подібний список хижацьких журналів готує компанія Cabell’s International (Cabell’s blacklist). Доступ до нього платний.

Також критерії позначення журналу як хижацького у 2016 році запропонували Стефан Еріксон та Герт Хельгельсон. Більшість дослідників сходяться на тому, що хижацькі видання: не здійснюють рецензування статей, публікують дослідження низької якості, беруть гроші за публікацію. Це не вичерпні критерії, і те, що журнал підпадає під один чи кілька із них не означає, що воно хижацьке 100%. Так, Джон Боханон (John Bohannon) провів дослідження, надіславши фейкову публікацію у видання відкритого доступу. 82% журналів зі списку Джефрі Біла опублікували її. Проте 18% – відхилили, що може означати включення цих видань у перелік хижацьких невиправданим.

Справедливо буде зазначити, що хоч Scopus та Web of Science і проводять суворий відбір видань для індексування, вони не застраховані від того, що деякі видавці змінюють свою поведінку після потрапляння в бази, в тому числі і на хижацьку. Саме для того, щоб виявити ці та інші нечесні практики (наприклад, маніпулювання цитуванням для збільшення наукометричних показників), бази переглядають та проводять процедуру виключення. Так, станом на січень 2019 р. із бази даних Scopus виключено 560 видань.

  1. «чи може академічна спільнота бути впевненою, що встановлені МОН правила гри не зроблять науковців і викладачів легкою здобиччю для хижаків».

На нашу думку, академічна спільнота і не повинна покладатися на МОН (чи будь-яке інше міністерство, державну установу чи верховну силу) у питаннях якості наукових публікацій. Саме експертна оцінка та критика недоброчесності всередині кожної окремої наукової галузі (на рівні якісного рецензування у журналах, спеціалізованих рад із захисту, вчених рад наукових установ, конференцій та ін.), а також популяризація доброчесних практик можуть убезпечити науковців від хижаків. У свою чергу, спеціалісти ДНТБ на запит МОН аналізують публікаційну активність українських науковців у тому числі і на присутність публікацій у хижацьких виданнях. Також серед заходів бібліотеки заплановані семінари для науковців щодо вибору журналів для публікації.

Ми закликаємо науковців дуже обережно ставитися до вибору журналу для публікації та, за можливості, звертатися до спеціалістів чи досвідчених колег за консультацією. Жодні звіти та позиції у списку літератури не коштують втрати наукової репутації.

2019-05-11T14:40:30+00:00